Примусове лікування наркоманії в Києві

Потреба вживати таблетки сильної дії буває з різних передумов – самотність, невдачі в особистому житті, кар’єрі, невпевненість, чужий вплив, цікавість. Розвиток згубної пристрасті відбувається поступово – спочатку пробують легкі, нешкідливі на перший погляд порошки, капсули, далі їхня дія виявляється недостатньою, доводиться збільшувати дозування, змішувати з алкоголем, переходити на більш сильні. Родичі помічають дивацтва не відразу, втрачається час, спроби кинути викликають болісний абстинентний синдром: ломоту в кістках, м’язові болі, спазми, блювоту, галюцинації, страшні видіння. Найсильніше мучать психологічні страждання, бажання випробувати яскраві відчуття, ейфорію. Самостійно подолати їх складно, навіть забезпечивши цілодобовий нагляд, багато хто не витримує того, як на їхніх очах страждає член сім’ї.

Поїхати в лікарню хворий індивід не погоджується, замикається в собі, йде до таких самих хворих, як він. Для того, щоб здійснити примусове лікування від наркоманії в місті Київ доводиться вдаватися до жорстких заходів – отримати направлення від судді. Неосудність стає причиною агресії, перебувати поруч із тим, хто прийняв наркотик, стає небезпечно. Деякі навпаки перебувають на межі депресії, суїциду, страждають при рідкісних хвилинах просвітлення. Допомагає метод інтервенції – психологічним втручанням домагаються згоди на терапію. Здійснювати таку бесіду повинен досвідчений лікар-нарколог. Він володіє спеціальними прийомами, що дають можливість поглянути на себе збоку, тверезо оцінити свій стан.

Після прийняття ситуації важливо звільнити пацієнта від ломки. З цією метою крапельним шляхом вводять адсорбуючі розчини, знеболювальні, заспокійливі засоби, вітаміни, ноотропи, гепатопротектори.

Далі необхідно заблокувати непереборне тяжіння нюхати, ковтати, колотися. Вдаються до заборонних способів – кодування гіпнозом або медикаментозної підшивки. Під час першого потерпілого вводять у транс, навіюють думки про смертельну небезпеку, що переслідує його. Другий діє медикаментами, що вводяться внутрішньовенно, на головний мозок. Відключаються нейрони, що передають сигнали про отримання ейфорії.

Найважливіший етап – реабілітація. Психотерапевтичні методики аналізують провокувальні чинники, вчать володіти собою, боротися з переживаннями, стресами, розслаблятися, отримувати задоволення від звичайних речей.

Лікування наркозалежних примусово не дає стабільного результату. Домагаються поміщення індивіда з метою терапії оточуючі, втомлені від безперервного кошмару. Самі ті, хто вживає, не вважають себе хворими. Така практика не відповідає прийнятим нормам, бо марно наполягати – без самостійного прагнення рідко вдається зробити клієнта здоровим. Рецидив найчастіше трапляється через один-два місяці після виписки. Про це свідчить статистика – понад 85% колишніх наркоманів зриваються.

Тільки усвідомлене розуміння свого важкого становища, добровільна співпраця з медиками, сімейна психотерапія є правильним дієвим підходом.