Алекситимія і залежність: як розірвати порочне коло?

Вся річ у тому, що до потрапляння у коло таких самих залежних, кожен алкоголік і наркоман страждав від серйозної хвороби. Ця хвороба не відома незалежним людям, вони навіть не здатні її зрозуміти. Тому живучи в соціумі, залежні вимушені були ховатися під маскою нормальності. Ім’я цією хворобою – Алекситимія.

Алекситимія визначається, як психічний стан особи, при якій людина втратила здатність до визначення і прояву своїх емоцій і почуттів. Людина переважно фокусується на зовнішніх подіях, а не на внутрішніх переживаннях, а також компенсує дефіцит емоційної реакції логічним мисленням.

Ця хвороба може виникнути і у незалежної людини внаслідок тривалого пригнічення прояву своїх емоцій (можливо, в силу хибного стереотипу сучасного світу стосовно того, що ділова людина має завжди бути сильною і стриманою), але їхній відсоток – не значний (не більше 10 %).

Як правило, ці емоційні блоки формуються в процесі виховання і дорослішання шляхом нав’язування старшими заборони на плач, крики, гучний сміх, бурхливі і голосні веселощі. Тобто дитина звикає “заморожувати” свої почуття. Але ось з хімічно залежними людьми ситуація – зовсім інша.

Основними почуттями, в яких живе хімічно залежна людина – є сором, провина, тривога, депресія та безвихідь. І оскільки вона перебуває в них не певний короткий проміжок часу, а досить тривалий період, психіка людини автоматично “заморожує” ці почуття, щоб зберігти свою цілісність. Якщо ж говорити про конкретні методи “заморожування” цих почуттів, то залежні обирають вживання. Так і утворюється замкнуте коло: вживання породжує ці деструктивні почуття, позбавитися від яких залежний може тільки шляхом знов таки ж вживання. Саме тому залежність часто називають хворобою “заморожених почуттів”.

Програма лікування залежності повинна грунтуватися не лише на ізолювання від речовини, а і на тому, щоб навчити залежних відслідковувати, ідентифікувати, описувати, говорити і проявляти свої почуття. У кожному центрі психосоціальної корекції “Центру Здорової Молоді” на стіні висять плакати, де зображені п’ять основних почуттів і почуття, які витікають із них. Впродовж усього дня одужуючі говорять і працюють зі своїми почуттями. Іноді за тривалий час вживання речовина настільки поглинає людину, підкорює її емоційну сферу, і набуває для неї пріоритетного значення, що вона в принципі вже не здатна зрозуміти, що відчуває насправді. В такій ситуації психотерапевти починають працювати з емоціями через їх тілесний прояв, адже усі наші емоції проявляються в певних частинах тіла у вигляді певних тілесних відчуттів. Для досягнення цієї мети використовують тілесно-орієнтовану терапію, арттерапію, практику йоги, дихання животом, медитації і релаксаціонні практики.

Насправді такий пріоритет в процесі психо-соціальної реабілітації приділяється саме роботі з емоціями через те, що саме вони, а точніше – нездатність у них розібратися, приймати і проживати їх, підштовхують хімічно залежну людину знову до вживання.

В дійсності й поняття «потягу», як такої, у біологічної істоти бути не може. Під її маскою ховаються або примітивні потреби (голод, сон, втома), або ж духовні і соціальні потреби (потреба бути людини у тому, щоб її розуміли, приймали, любили та вважали її важливою).

Тому вміння відстежувати справжні емоції і почуття значно знижує ризик зриву у хімічно залежної людини. Тут вкрай важливо розуміти одне – ніколи не соромтеся своїх емоцій і почуттів, оскільки не існує поганих, або неправильних почуттів. Кожне почуття – потрібне, корисне і по-своєму прекрасне. Тільки навчившись правильно їх визначати, приймати і проживати, людина пізнає повноціне та щасливе життя, від якого не хотітиме втекти у вживання.